Український Олімп в Гімалаях

Материалы путешествий, не выделенных в отдельный форум и сообщения об интересных путешествиях наших друзей, гостей. Ссылки про рассказы о них на других сайтах.

Модераторы: Viktor, Slava

Ответить
Valentin
Сообщения: 1
Зарегистрирован: 08 ноя 2006, 16:52
Откуда: Киев
Контактная информация:

Український Олімп в Гімалаях

Сообщение Valentin » 08 ноя 2006, 17:03

Сама ідея проведення Гімалайських олімпійських ігор пересічних українців задля підтримки наших зірок спорту, які захищають честь „Неньки” на світових форумах, що привертають увагу усіх людей планети, виникла у мене іще за 3 роки перед Олімпійськими іграми 2004 року в Афінах. Але реалізувати її вдалося лише зараз – з приходом до „олімпійської влади” в України команди, очолюваної справжнім Олімпіоніком, спортсменом №1 минулого століття, членом виконкому МОК, світовим рекордсменом Сергієм Бубкою. Він не „вчорашній” – сучасна людина з романтично-прагматичним складом характеру, і тому одразу ж підхопив ідею, яка іще нікому досі (окрім автора) не здавалася реальною.
Изображение
Сергій Бубка вирішив, що то є ідея утвердження української нації, як сильної і розумної, гуманної та такої, що має хороше майбутнє.
„Прапор у руки!” - вигукнув Сергій Назарович і... вручив нам спеціально пошитий до Гімалайських ігор прапор НОКУ. Так тепло проводжав нас весь НОК та наші колеги-журналісти, що нічого іншого не лишалося, як летіти в Гімалаї, шукати безіменну досі вершину й демонструвати там усе на, що здатна людина в суперекстремальних умовах.
І, неначе добра прикмета - в аеропорту „Бориспіль” зустріли ми тих, на підтримку кого йшли на надвисокі гори: олімпійці Туріну - збірна України з лижних гонок, вилітала на чергові збори та старти. Про це розповіли нам Роман Лейбюк та Валентина Шевченко. Вони та їх товариші по збірній щиро побажали нам удачі у незвичайній для людства справ...
Як завжди(це для мене та для Ірини, для наших друзів Алли та Віктора - вперше) ”Боїнг” Австрійських авіаліній переносить нас з чопорної Європи у людський мурашник, зовнішнього безладдя – столицю королівства Непал – Катманду. Я недаремно вжив це слово - зовнішнього. Життя тут проходить за своїми, жорсткішими нормами та укладами, та від того непальці (а їх близько 20 народностей і понад 20 мільйонів) не стають злішими. Навпаки, це доброзичливі, добрі й працелюбні, а ще, у переважній кількості, далекі від ситості, бідні люди. Можливо тому душі їх відкриті для добра і з нами просто спілкуватися. Тож, поки я спілкуюся з місцевими друзями, визначаючи строки сходження, шляхи доставки нашої невеличкої експедиції, домовляюся про транспорт – словом, займаюся буденними справами, трійця майбутніх „гімалайських олімпійців” поринає у казкову круговерть того мурашника, імення якому – Катманду...
Тут, у долині Катманду понад 2 тисяч святинь, 800 з них під патронатом ЮНЕСКО! Є на що подивитися! Навіть підйом до деяких святинь то вже перше тренування перед виходом у Великі Гімалаї. Підйом до центрального храму Сваям Буд Нах – це ще плюс 250 метрів до висоти Катманду (1700м). Тим часом визначаюся з напрямками руху експедиції. Наступного ранку (тобто 27 жовтня) вирушаємо мікроавтобусом до озерної Покхари. Це 5-6 годин від Катманду, якщо на гірських серпантинах нічого не трапляється на кшталт зсувів, падіння велетенських каменів, чи нападів маоїстів на державний транспорт, і цей пункт плану виконуємо чітко. 27 жовтня вдень ми уже в Покхарі.
Розміщуємося у базовому готельчику на березі озера Фева. Беремо човни і робимо тренувальний заїзд на гладіні цього величезного озера серед гір та джунглів. Назавтра – виліт з Покхари до селища Джомсом, у ворота великих Гімалаїв. Що ми і робимо вже о шостій ранку поки не задувають ураганні вітри. У Джомсомі дізнаємося сумні новини: „У напрямку, куди Ви рухатиметесь, випали такі сніги, що весь час сходять лавини і щойно у регіоні, де намічено провести міні-ігри під лавиною загинуло семеро французьких горосходжувачів та 11 непальців, які працювали у цій експедиції.” Але у нас час обмежений авіарейсами на Київ. Більше 15 діб на усю експедицію витратити ми не можемо. Тому вирішую, трохи скорегувати маршрут на користь уже ходжених мною стежок, рушати у намічену точку центру Гімалаїв...
Дійсно природа, навіть у цьому екологічно-незайманому куточку планети, показує людству, що не слід над нею знущатися, бо вона усе ж сильніша. Там, куди ми рухаємось, ніколи не було снігу на пустельних схилах, навіть на висотах за 4 тисячі метрів. Літають рятувальні вертольоти, тривають роботи по відновленню електропостачання, у скелях прорубуються нові стежки, відчайдушні спроби робляться для налагодження зв’язку. До цієї теми - жодного дня наших гірських сходжень та переходів ми не могли зв’язатися з Батьківщиною. Уранці сходження зв’язок перервала стихія, а в другій частині проходження маршруту (спуску) 5 діб - „партизанили” на лініях маоїсти.
На 3 день складного підйому, ми отаборюємось у високогірному селищі Муктинат. Тут унікальний (найвищій за розташуванням) індуістський та буддійський монастир в якому є – о, диво – жінки! Висота „під 4 кілометри”, холодно, сніг не тане. Застудилася Ірина і ми (попри її бажання сходження) вирішуємо залишити її тут, як у базовому таборі, раптом комусь дошкулятиме гірська хвороба і потрібен буде швидкий спуск. На базі все готово: теплі речі, гарячий чай, медикаменти, і (не приведи Господи), якщо з усіма щось трапиться, і ми не повернемось з гори, то вона зможе підняти людей на рятувальні роботи.
Тож, раненько вранці (десь після 6-ї) Ірина проводжає нас на сходження. Снігом та кригою вкриті стежинки нелегко даються нам – таким, що йдуть без спец-принадь, без металевих кішок, вірьовок і т.п. Та в тому й сіль усіх наших 15-ти екстремальних подорожей, що ми доводимо - розумний підхід, фізична готовність, бажання людини – то є основа успіху у будь-якій справі.
Однак, у таких умовах підйом здається безкінечним. Є загроза зірватися. І коли Алла, тихо скрикнувши за нашими спинами, ледь не зіслизує зі стежки, яку ми торуємо, у прірву, одразу ж приймаю рішення (аби не ризикувати життям людини): „Алла і замикаючий портер – опускаються до 5-тисячної позначки і чекають на нас.” А нас лишається двоє українців та один непалець – безстрашний Рам Бхумі, з котрим я ходив в Гімалаях вже двічі до цього.
Піднімаємось цілиною. Провалюючись, мало не по груди, на крутосхилі. Але бажання піднятися на вершину жене догори, відкидаючи страх, холод, нестерпне сонячне сяйво, що відбивається від снігу. Ось вона – овальна від гігантської снігової шапки, красива, бажана!
Топчемо ідеальну снігову поверхню, перевіряючи чи нема проваль, чи тріщин. Стрибати з місця (1-й вид наших ігор) у невідому снігову гладінь дуже ризиковано. Тому то й „розписуємо” вершину по периметру ланцюжками слідів. Кожен з 3-х фіксує прапор НОКУ та Національний прапор на відео плівку та фотокамерою. Жорстко встановити його у глибокому снігу немає можливості, та й ми маємо повернутися з ним додому, тож тримаємо його над головою (по черзі). Рам дає знати, що готовий фіксувати результати (має цупкий папір та олівець – шарикова ручка на такому морозі – то безглузда річ) і ми, вклавши на стартову позицію сумку, починаємо від неї стрибки з місця. Домовляємось, що буде по одній спробі – на такій висоті будь-яке перенапруження може бути фатальним. Власне, швидкість руху тут має не перевищувати 500 метрів за годину. Тобто – ніяких різких рухів, ривків, тощо. Зняти це, (а особливо підготовку) непросто! І усе ж...
Пробуємо включати камеру, коли стрибає товариш. Віктор – відмінний для таких висот (хоча ніхто до цього такого не робив) результат – майже 2 метри (1м 89см)!
Наш головний суддя Рам (він значно менший на зріст) стрибнув на 1м 77см.
Окрилений тим, що ми це зробили, я з моїми важкими черевиками лечу за 2 „з гаком” – 2м 48см!
Однак наступні види програми: штовхання ваги, та підняття ваги на такій висоті (після того, як ми виклалися на підйомі та в стрибках) просто неможливі. Тим більше, що на „п’ятірці” нас чекає Алла, котра готова включитися в змагання...
Та до наступної „арени змагань” потрібно ще опуститися майже на 700 метрів. Той, хто буває в горах, зрозуміє – як то воно. Однак і це випробування долаємо на високих емоціях. Знову знаходимо сніговий майданчик з відносно-неглибокою сніговою „покришкою”. Алла і Віктор готуються до змагань (фотографують гори та самих себе). А ми з Рамом шукаємо знаряддя для штовхання та підняття. Це вельми складно. Все вкрито снігом. Але десь за 15-20 хвилин знаходимо й вириваємо з крижаного полону дві важкенькі каменюки. Зважуємо безменом, обмотавши камені шнуром. Один затягує 16 кілограмів (з грамами), другий майже 12кг.
Я намагаюся „класично”, неначе ядро, штовхнути вагу однією рукою. Вдається – трішечки за 5 метрів! Оце так емоційний підйом (до речі, за нього довелося розплачуватися, але про це нижче). Віктор та Алла вирішують штовхати з 2-х рук. В наших іграх це дозволяється.
Тож результати у цьому виді маємо такі:
- В.Щербачов (однією рукою) - 5м 01см;
- В.Марченко (двома руками) – 4м 85см;
- А.Мошкова (двома руками) – 3м 20см;
- Рам Бхумі (двома руками) – 3м 05см.
У піднятті ваги (16кг) беремо участь лише двоє: я і Алла. Віктор і Рам потребують короткого перепочинку. Та й вправа ця для непідготованої людини на такій висоті може стати фатальною помилкою.
Виконую вправу, яку присвячую своєму товаришеві – президенту Федерації Важкої атлетики України – Анатолію Писаренку. 20 разів! Можна більше, але небезпечно. Алла теж встановлює перше досягнення для жінок – 10 разів!
І одразу ж по тому – швидкий спуск. Адже, після таких навантажень та емоційного підйому може напасти гірська хвороба. А я вже помічаю на обличчях учасників цієї цікавої авантюри відбиток втоми. Тому прошу не дуже затримуватися зі знімками на пам’ять - скоріше згортати усе майно, рюкзаки на плечі та й гайда донизу! Ейфорія така, що в глибокому снігу лишаються деякі речі („Щоб повернутися знову!”), не відчуваємо ще сонячних опіків та легких поморожень. Головне зроблено – українці першими в світі провели аматорські змагання на захмарених висотах найвищого гірського масиву планети! І першим прапором змагань став прапор Національного Олімпійського Комітету України, та, само собою, - на вершині було піднято державний прапор України.
Доволі стрімкий спуск і через 4 години ми вже у селищі монастиря Муктінакт, де нас радо зустрічає Ірина: „Молодці, усе за графіком!”
Вечеряємо на даху нашої нічліжки, милуючись неповторним гімалайським заходом сонця та й рано лягаємо спати, запнувшись у спальні мішки – завтра рано починаємо спуск в обхід лавинонебезпечних місць. Отут і відчуваю, що таки сильно спік обличчя та очі – в них, неначе хто гарячого піску сипонув. Два дні довелося їх майже не заплющувати. Вранці почала сходити шкіра з опечених місць. Облізли навіть вуха. Але емоційний заряд ми здобули такий, що усе це, до кінця треку, минулося непомітно. За 3 дні увійшли у зовсім інший регіон – зелені Гімалаї. Безліч водоспадів, потужні гірські ліси на висотах близько 3-х кілометрів! Неначе й не було тієї суворої високогірно-зимової казки, в якій ми щойно побували. Навіть сумно стало.
Изображение
Однак, і ми, і Гімалаї – знаємо, що іще повернемося сюди, пропагуючи красу і силу українського народу, привертаючи увагу людей до екологічних проблем душі й тіла.
Ми подолали чергову висоту! Таких же висот і Вам – наші олімпійці!

Керівник експедиції - Валентин Щербачов

Київ-Катманду-Київ

Аватара пользователя
Viktor
Сообщения: 2820
Зарегистрирован: 14 июл 2006, 22:05
Откуда: Донецк
Контактная информация:

Украинский спорт к новым Олимпам.

Сообщение Viktor » 08 ноя 2006, 22:37

Приветствуем форум Валентина Васильевича Щербачёва в виртуальном клубе путешественников ОХРАНАТУР.
Мы знаем Валентина Васильевича как одного из лучших Украинских спортивных комментаторов и обозревателей, автора интересных телевизионных программ, основателя книги рекордов Украины.
Футбольные матчи, организованные Валентином Васильевичем на склонах Гималаев открыли его для нас как путешественника, приверженца и пропагандиста здорового образа жизни.
Новый проект «Український Олімп в Гімалаях» это рождение новой традиции - проведения Гималайских олимпийских игр.
Желаем чтобы Ваш форум собрал вокруг себя друзей единомышленников, спортсменов, путешественников, патриотов, готовых поднять украинский спорт к новым Олимпам.
Будь счастлив - путешествуй.

Аватара пользователя
Slava
Администратор форума
Сообщения: 1030
Зарегистрирован: 14 июл 2006, 20:27
Откуда: Херсон
Контактная информация:

Сообщение Slava » 09 ноя 2006, 00:11

Валентин Васильевич!
Вы со своей командой сделали очень большой шаг вперед для развития олимпийского движения в Украине. Нет слов для восхищения, молодцы! Отличная идея, портрясающее путешествие, замечательный рассказ, масса впечатлений осталась от его прочтения.
Благодарю за согласие стать участником сообщества Клуба путешественников «Охранатур». Желаю развития Вашему проекту, чтобы подобные экспедиции в Гималаи под украинским флагом стали регулярными.
Просьба сообщить на этот форум, когда будет показан отчет об экспедиции по ТВ. Благодарю.

Самуся
Сообщения: 332
Зарегистрирован: 01 сен 2006, 12:04
Откуда: Донецк

Сообщение Самуся » 15 ноя 2006, 01:23

Здравствуйте, Валентин Васильевич!
Что-то давно не видел Вас по ТВ.
Чем Вы сейчас занимаетесь?
Везет Вам - Вы были в Гималаях.
Я бывал только на Кавказе и на Памиро-Алае.
А в каких горах были Вы и учавствовали ли в спортивных горных походах?
С уважением, всего хорошего.
Сергей Ильич.

Аватара пользователя
Viktor
Сообщения: 2820
Зарегистрирован: 14 июл 2006, 22:05
Откуда: Донецк
Контактная информация:

Сообщение Viktor » 08 дек 2006, 14:20

Самуся писал(а): Что-то давно не видел Вас по ТВ.
Смотрите канал УТР. После 19:00 по субботам наши любимые футбольные диалоги. Другие программы В.В.Щербачёва смотри в программах телепередач этого канала.
Будь счастлив - путешествуй.

Ответить

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 0 гостей